Північноатлантичне коливання
Відоме у світі за абревіатурою NAO (North Atlantic Oscillation) і вперше виявлене в 1924 році британським метеорологом сером Гілбертом Томасом Волкером (1868-1958), воно становить великомасштабне коливання повітряної маси, розташованої між областю Ісландії та областю Азорських островів, обидві в Північній Атлантиці. Це природне коливання значною мірою визначає мінливість атмосферної циркуляції над Європою, головно взимку. Його вплив не обмежується європейським континентом, а простягається від Північної Америки до півночі Азії, тому воно відіграє важливу роль у поведінці клімату в усій Північній півкулі. Різний знак і величину, яких може набувати NAO, обчислюють за стандартизованим числовим індексом (індекс NAO), який визначають як різницю приземного атмосферного тиску між двома метеорологічними станціями, розташованими відповідно в області Північної Атлантики, де панує субтропічний високий тиск, і в зоні низького тиску Ісландії. Спочатку для його обчислення були обрані станції Понта-Делгада на Азорських островах (Португалія) та Стіккісхоульмюр (Ісландія). З часом кліматологи почали використовувати й інші опорні станції, такі як Рейк'явік, Лісабон або Гібралтар. Обчислення індексу NAO за кожен рік дає змогу дізнатися, чи є коливання додатним (NAO+) або від'ємним (NAO-), залежно від того, чи його значення більше за +1, чи менше за –1 відповідно. Якщо значення перебуває між –1 і +1, маємо нейтральні умови. У додатній фазі Азорський максимум демонструє вищі за звичайні значення тиску, сприяючи блокувальним ситуаціям. У від'ємній фазі згаданий максимум більш ослаблений, що дозволяє низці областей низького тиску - із супутніми вітровими штормами - проходити нижчими широтами.