блискавковідвід
Пристрій, що захищає будівлю від ураження блискавкою, оберігаючи фізичну цілісність людей, які її займають. Блискавковідводи також встановлюють на суднах і в найрізноманітніших спорудах (антени, опори ліній електропередач, вітряні турбіни...). Найпоширеніший із них ґрунтується на ефекті коронного розряду з вістря і також відомий як блискавковідвід Франкліна на честь його винахідника - багатогранного Бенджаміна Франкліна (1706-1790). Завдяки своєму відомому експерименту з повітряним змієм, проведеному у Філадельфії (США) 15 червня 1752 року, він продемонстрував, що блискавки є електричними розрядами. Наступного року (1753) він винайшов пристрій. Звичайний блискавковідвід встановлюють у найвищій точці будівель, і він складається з одного або кількох металевих стрижнів з оцинкованої сталі, що закінчуються вольфрамовим вістрям, стійким до високих температур, які виникають при ударі блискавки. Іонізація повітря на цьому вістрі відкриває шлях блискавці, що надходить від грозових хмар. Інший кінець з'єднано із землею за допомогою металевих провідників з низьким опором. Таким чином, коли блискавка вражає стрижень, вона швидко передається в землю, не даючи розряду завдати шкоди конструкції будівлі. Деякі блискавковідводи - також на основі ефекту коронного розряду - увінчані своєрідним кільцем, що містить невелику кількість радіоактивного ізотопа, призначення якого - додатково іонізувати повітря навколо пристрою. Існують також сітчасті блискавковідводи - на основі фізичного принципу клітки Фарадея -, що складаються із заземленої металевої сітки, яка повністю покриває будівлі. Сучасна будівля з металевою конструкцією виконує ту саму функцію, через що ймовірність проникнення в неї блискавки та спричинення шкоди всередині зменшується практично до нуля.
Пов’язані терміни: блискавка