геліограф / лічильник сонячного сяйва

Метеорологічний прилад, також відомий як геліофанограф, який дозволяє отримати добовий запис проміжків часу, протягом яких сонячна радіація падає прямо або, за відсутності цього, досягає земної поверхні з достатньою інтенсивністю, щоб утворювати чіткі тіні. Остання обставина виникає, коли в небі є тонкий шар високих хмар. Геліограф, що найчастіше використовується на метеорологічних обсерваторіях, - так званого типу Кемпбелла-Стокса; названий на честь Джона Френсіса Кемпбелла (1822-1885), який винайшов його в 1853 році, та Джорджа Габріеля Стокса (1819-1903), який вдосконалив його в 1879 році. Його головний елемент - суцільна скляна куля діаметром 96 мм, закріплена на металевій опорі у формі сферичного сегмента, на яку між двома пазами встановлюється градуйована картонна смужка з нанесеними годинами. Куля діє як збиральна лінза, незалежно від напрямку, з якого падає сонячне світло. Коли сонце з'являється над горизонтом, світло потрапляє на кулю, і вона концентрує промені в точку на картці, випалюючи її. У міру піднесення сонця точка збіжності змінюється, утворюючи на смужці обвуглений слід, який переривається лише на час, поки сонце закрите хмарами. Існують три різні положення, в яких можна закріпити картонну смужку, а також три різні моделі смужок (пряма, коротка вигнута та довга вигнута), оскільки залежно від пори року сонце досягає більшої або меншої висоти над горизонтом, змінюючи також нахил своєї траєкторії відносно землі. Щодня в геліограф вставляють смужку, на якій записуються години сонячного сяйва.

Пов’язані терміни: інсоляція